302УА

302УА

хлим Києвом — гуркотять [літаки] (В.Стус). І на ковдрі — од вікон — ґрати (В.Стус). І глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний (В.Стус).

сосни i на пропащу голову мою (В.Стус).

(В.Стус).

щастя (В.Стус).

(В.Стус).

. Вистава щезла (В.Стус).

. (В.Стус).

пера возносишся увись (В.Стус).

нас — хіба не гріх? (В.Стус)

на мурах тюрми (В.Стус).

спідниць, Віддавала дівочий рум’янець Чистоті смачних паляниць… (В.Симоненко).

, і в дні робочі Ми думаємо, правнуки, про вас… Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться… І тому ми спокійно і суворо Стрічаємо у праці і борні Наклепи злобні і тупі докори, Потоки божевільної брехні (В.Симоненко).

Флегматично зима тротуаром поскрипує, Фантастичні плете казки, Позіхає десь під білою липою, На шибки покладе мазки (В.Симоненко). В пропахле димом сорок третє літо Він за неправду у бою поліг. Його селянки в землю тут зарили Без почестей, без жалю, без труни… (В.Симоненко).

Душа горить. Палає лютий розум. І ненависть регоче на вітрах (В.Симоненко).

Розтерзані, зацьковані, убиті Підводяться і йдуть чинити суд. І їх прокльони, злі й несамовиті, Впадуть на душі плісняві і ситі, І загойдають дерева на вітті Апостолів злочинства і облуд! (В.Симоненко). На попелі їх дум встаю, із каламуті, Іду у всесвіт і в безсмертя я (В.Симоненко).

Ви всі — ніщо. Ваш труд, і ваші болі, І ваші мрії — порох все і тлін! Над вами — я. Вулкан моєї долі Веде мене крізь хаос поколінь (В.Симоненко). Полин снігів повзе до видноколу. Лоскоче обрій запахом гірким. Лапаті, білі і колючі бджоли Неквапно кружеляють понад ним… (В.Симоненко).

Лягла на всьому вечірня втома. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам (В.Симоненко).

Крешуть з них [зіниць] червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! (В.Симоненко).

Україно, ти моя молитва. Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права (В.Симоненко). Через душі, мов через вокзали, Гуркотять состави почуттів… (В.Симоненко). Бо в тобі — великого народу Ніжна і замріяна душа (В.Симоненко).

до вищого життя (О.Олесь).

Кликав він проснутись, розгорнути крила, Полетіти небом в золоті краї… (О.Олесь).

На болоті спала зграя лебедина. Вічна ніч чорніла. І стояв туман… Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран… І співав він пісню, пісню лебедину, Про озера сині, про красу степів, Про велике сонце, про вітри і хмари (О.Олесь).

навіки (М.Вінграновський).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *